Правду кажучи, я почала знамениту трилогію з кінця. Знайшла в батька пошарпаний том без обкладинки – навіть розгортати не довелось, одразу занурилась. То були «Три товариші»: наймолодший Роберт (30 років, за плечима війна – «втрачене покоління»), запальний рудоволосий Ленц і мудрий Отто. Прекрасна дружба, прекрасна любов і прекрасна література. Не знаю, як, за якими ознаками, але з перших сторінок розумієш, що це справжня, велика книжка, в якій ти живеш, страждаєш, смієшся і плачеш разом з героями. І не можеш забути, багато думаєш.
Друзі, чи завважили ви урочисту подію 11 листопада в Парижі, де 60 світових лідерів (включно з нашим Президентом) зібралися на пам’ятну церемонію з нагоди сотої річниці завершення Першої світової війни? Нам мало розповідали про ту війну, багатьох здивувала така увага. Та це була перша світова бійня з застосуванням новітніх засобів убивства, яка не тільки перекроїла карту Європи (й України) і забрала мільйони життів, а й занапастила долю цілого покоління молодих людей, що як Еріх Марія Ремарк, ледь закінчивши школу, відразу потрапили в м’ясорубку на Західний фронт.
«Я завжди думав, що всі проти війни, доки не виявив, що є такі, хто дуже за неї, особливо ті, кому не треба на неї йти». Нині я ще краще розумію героїв Ремарка.
Книжку я можу позичити (і вже заздрю вам!). А коли прочитаєте, можливо, захочете піти 23 грудня на виставу «Три товариші» в театрі імені І. Франка з міністром культури в головній ролі (та найбільше мені запам’ятався Олександр Печериця в ролі Ленца).
Такі книжки обов’язкові до прочитання. Вони належать до так званого літературного «канону» освіченої людини. А твори Ремарка, на відміну від деяких інших з канону, захопливі й зрозумілі всім.
Марина Марченко